21.06.16

Бійці 42-го батальйону: Війна після ДМБ так і не закінчилась


17 червня у Кіровограді урочисто відзначили річницю створення батальйону, який сепаратисти називали "Чорним"

Влітку 2014 року з добровольців із кількох регіонів України створили 42-й батальйон територіальної оборони Кіровоградської області. На початку серпня 2014-го підрозділ відправився на охорону Краматорського аеропорту. Потім в історії батальйону були і Савур-Могила, й Іловайськ, і Дебальцеве... Восени 2014 року тербат переформатували на 42-й окремий мотопіхотний батальйон 57-ї мотопіхотної бригади.

Вояків неофіційно називали по-різному: "Рух опору", "Сармат". А сепаратисти - "Чорний батальйон".

17 червня у Кіровограді урочисто відзначили другу річницю створення батальйону.

Кореспондент Depo.Кіровоград поспілкувався з керівником Центру надання допомоги учасникам АТО, волонтером Вадимом Нікітіним та демобілізованими бійцями 42-го батальйону Юрієм Матвієнком і Олександром Місюрою.
Вадим Нікітін і Олександр "Малиш" Місюра
У Ковалівському парку, де ми домовилися про зустріч, у тіні немає вільних лавок - спека. Прилаштовуємось біля фонтану, коли зі свого місця піднімається літня жінка:

- Сідайте, я собі знайду десь.

- Та ну, нам і тут добре, - ніяковіє Олександр Місюра.

Але жінка наполягає:

- Я ж бачу, поговорити вам треба. Я посиджу біля когось.

- Дякуємо, - неструнким хором відзиваємось ми і прямуємо до лавки.

- З Канатового батальйон вийшов на позиції у Краматорський аеропорт, це був 2014 рік. Потім - Іловайськ, куди пішла штурмова рота, - починає Вадим Нікітін. - З Краматорська восени 2014-го частина батальйону вийшла на позиції від Луганки, Дебальцевого. Довжина позицій була близько сорока кілометрів.

28 жовтня 2014 року сорок другий батальйон увійшов до складу Збройних сил України. І став легендарним - я наголошую, легендарним -42-м окремим мотопіхотним батальйоном 57-ї мотопіхотної бригади.

З 25 по 30 січня 2015 року батальйон неподалік села Санжарівка зупинив 24 ворожі танки. Зупинив фактично голіруч, тому що важкої артилерії чи вогневої підтримки підрозділ не мав. Лише РПГ та СПГ. Хоча про цю підтримку вони просили - звернулися до мене як волонтера. Я, у свою чергу, звернувся до керівництва Кіровоградської області, керівництво вийшло на наших нардепів, а ті вже - на міноборони та РНБО.

У тому бою батальйон знищив три танки вороги. Олександр Місюра здійснював коригування.

Про героїчний шлях батальйону можна розповідати дуже довго. Розумієте, я, як волонтер, не маю права говорити "більше чи менше". Але: під Санжарівкою у хлопців були два "двохсотих" та сім поранених. Двоє з них - перед вами. Юра Матвієнко втратив око, отримав важку черепно-мозкову травму. Олександра Місюру взагалі збирали частинами... Двадцять три операції.

- ...по всій Україні, - додає Місюра.

- ...і зараз продовжують збирати. Складали шматочками... Ну, те, що вийшло - те і вийшло. Тепер бачимо ось тут баламута...

- ...це треба вирізати зі статті, - встряє "баламут". У його очах грають бісики.

- ...а подивіться на око Юрине. Бачите? А ти оком поворуши. Бачите? Воно рухається - але це протез, який поставили у Латвії. Старий, український, випадав, коли він умивався.
Вадим Нікітін і Юрій Матвієнко
- Проти вас воювали кадрові російські військові?

- І кадрові російські, і сєпари - там усі були, - відповідає Юрій Матвієнко. - Вся шушера їхня.

- А найтяжче довелося під Дебальцевим, - додає Місюра. - Коли допомогу артилерії просили, а нам сказали: у вас усе спокійно, ми в курсі, не переймайтеся. Юру поранили 26-го...

- А з 27 на 28 поранення вже Сашко отримав. 29-го я зустрічав його у харківському госпіталі. Щока розірвана, зубів немає...

- ...стоматологів просто боюся, а зуб болів, от і вирішив одним махом. Подумаєш, переплутав трохи, шістнадцять вибило.

- Що на "гражданці" найтяжче?

Юра на мить задумується:

- Підлість. Тут та ж війна, лише прихована. У спину дихають, не знаєш, від кого удару очікувати.

- Війну з владою він має на увазі, - пояснює Саша. - Ті, що в Києві сидять... Їм, пробачте, просто до лампочки.

- А на війні підтримка держави відчувалася?

- Волонтери допомагали. Зателефонуєш отак Вадиму: ж... мерзне, треба форма. Все, є форма. У Юри он взагалі проблема зі взуттям, у нього п’ятдесятий розмір.

- Сорок дев’ятий, - поправляє Матвієнко.

- Угу, велика різниця. Зате йому взимку добре - лижі не треба.

- Вся підтримка йшла від волонтерів. Від простих людей. Від бабусі, яка присилала нам свою мізерну пенсію: я, мовляв, картоплі поїм - і мені нормально, а вам нужніше. А держава відверталася. Та і зараз відвертається. Зі справжніх героїв роблять дезертирів, саджають у тюрми...

- Мені от, наприклад, земля положена. Враження, що чиновники приблизно так думають: повоював, повернувся живим - ну і радій, нафіг тобі та земля? Ми і тепер частіше до волонтерів звертаємось, ніж до влади. Тому що впевнені: вони нам більше допоможуть.
На позиції
- Як місцеві на Донбасі ставилися до вас?

- Та різні люди, як і всюди, - каже Саша. - Деякі ходили, посміхалися і здавали сєпарам, де ми знаходимось. Деякі допомагали.

- Ми колись заблукали, - долучається Вадим Нікітін. - Фура застрягла під мостом, зима. Куди їхати - не можемо второпати. Місцевий на величезному розкішному джипі вивів нас на дорогу, показав шлях.

До речі, терпіти не можу, коли говорять "АТО". Яка це антитерористична операція? Це брудна гібридна війна.

- АТО була у Франції: зачистили за три доби все... - говорить Юра.

- Важко було адаптуватися до мирного життя?

Юра невесело всміхається:

- Вже майже рік минув, але сказати, що я повністю звик, не можу. Наче ходиш, говориш з кимось, а все основне тримаєш у собі. Не можеш викричатися. Але жити все одно треба.

До речі, окреме спасибі хочеться сказати... Багатьом насправді: головному лікарю і медикам кіровоградського шпиталю, обласної лікарні, взагалі всім медикам, волонтерам, Анні Колєвій з центру медико-психологічної реабілітації... Всім, хто не лишається до нас байдужим...

Оригінал публікації

Немає коментарів:

Дописати коментар