21.09.16

Суддя Брегей: «Виправдувальних вироків – набагато менше, ніж має бути»

Український суд – зовсім не найгуманніший у світі. Про це красномовно свідчить кількість виправдувальних вироків – не більше одного відсотка від загалу.

Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Роман Брегей – активний користувач Facebook. Він запустив у соцмережі флешмоб, закликавши своїх колег з усієї України оприлюднювати виправдувальні вироки. На його думку, це зрештою допоможе підняти рівень довіри до суду.

«Я хочу сказати ще щось суддям, які бояться виправдати людей. Ви не зможете відчути почуття, які народжуються при виправданні людини, поки самі не винесете один з таких вироків, - написав Роман Брегей на своїй сторінці. - Я вас не обманюю. Це шалене задоволення від виконаного обов’язку. Не позбавляйте себе такого, бо завтра не побачите це на обличчі судді, який може розглядати справи стосовно ваших рідних чи близьких».

Роман Брегей – родом із Тернополя. У Кіровограді живе з 2000-го. П’ять із половиною років працював у Ленінському райвідділі міліції слідчим, потім – теж п’ять з половиною – суддею і головою Компаніївського районного суду. Шостий рік – у Кіровоградському окружному адміністративному суді.

- У чому полягає суть вашої ініціативи? Чому розповідати про виправдувальні вироки так важливо?

- Ініціатива викликана серйозною проблемою. Виправдувальних вироків насправді набагато менше, ніж має бути. Прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу 2012 року повинно було би вирішити цю проблему. Планувалося, що питання закриється. Основним мало бути те, що скасовувався інститут додаткового розслідування. На жаль, цього так і не сталося. Я постійно стежу за статистичними даними і бачу, що ми лишилися на тому ж рівні, на якому були до внесення змін.

Проблема – не в якості законів, а у свідомості й психологічних якостях тих, хто ці закони застосовує.


- Тобто?

- Страх – ось головна причина. А от походження його в кожного – різне. Хтось боїться втратити посаду, хтось – вступати в конфлікт з обвинуваченням, інші чинники теж є. Що може завадити судді виправдати невинну людину? Лише страх. Причому не страх Божий, коли людина остерігається порушити якусь із заповідей Творця, вчинити зло, а суто земний.

- У людей стереотип склався: якщо когось суд виправдав – значить, судді «занесли»…

- Ну, не знаю… Мені не соромно за мої виправдувальні вироки. Я виправдав соціально незахищених, у яких не було навіть коштів на захисника.

- Вашу ініціативу багато колег підтримало?

- Дев’ять чи десять.

- Мала кількість виправдувальних вироків – не єдина проблема судової системи…

- Не єдина, звісно. Нова судова реформа усуває багато негативних чинників. Проте лишається голов­не – питання довіри до суду. І цей рівень довіри залежить від того, наскільки людина може бути впевненою, що, коли вона невинна, її виправдають.

У європейських країнах виправдувальні вироки складають відсот­ків десять від загальної кількості. У нас – один максимум. А якщо врахувати скасовані в апеляції, то взагалі ледь піввідсотка, мабуть, набереться. Інакше кажучи, виходить, що у нас – просто ідеальне слідство, невинні в оці правоохоронні жорна не потрапляють. Ви в це вірите?

- Ні.

- І я не вірю. От коли відсоток, про який я говорив, підніметься хоча б до п’яти – це вже буде прорив. І довіра до суду зросте, бо ця цифра демонструватиме більш-менш реальний стан справ.

- А як ви зараз оцінюєте рівень довіри до суду?

- Я орієнтуюся на соціологічні дослідження, які проводять незалежні експерти. Якщо говорять, що рівень довіри складає п’ять – десять відсотків, я в це вірю.

Причин цьому – багато. Судді не спішать виносити рішення проти влади, наприклад.


- Так само, як і раніше?

- Важко сказати. Подивіться на статистику неодноразово сьогодні згаданих виправдувальних вироків – вона протягом останніх років не змінюється. А щоб ви знали, до речі, кожен відсоток – це 905 людей.

- Ви особисто відчуваєте заполітизованість судової системи? Чи, можливо, тиск з боку влади?

- До мене з якимись незаконними пропозиціями не приходять. Немає сенсу приходити туди, де результату не буде. Тиснуть на того, хто поступається.

- І до революції не стикалися з тиском?

- Я наприкінці 2013 року розглядав позов про заборону масових зібрань у Кіровограді. Спокійно відмовив владі у задоволенні вимог. І з тих пір влада дорогу до мене забула.

- Це все красиво звучить, звичайно. Але ж на вас усе-таки можна вплинути – хороша посада, гарна зарплата…

- Так я свою гарну зарплату отримую за те, що відправляю правосуддя. Порушивши закон, уже не можна розраховувати на його допомогу. Тому треба просто чесно виконувати свою роботу.

Оригінал публікації

Немає коментарів:

Дописати коментар