Старт

«У сорок років життя лише починається», - говорила героїня фільму «Москва сльозам не вірить» і додавала: «Тепер я точно це знаю».

Віднедавна це точно знаю і я.

На початку весни 2007 року я переїхав до Києва. Працював там місяць у покійній уже «Газеті 24», а потім, до літа 2008-го, - у proUA. І все, в принципі, виходило у мене. Іноді - краще, іноді - гірше, але загалом, думаю, непогано. (Олекса Шалайський і Женя Кузьменко не дадуть збрехати.)

Але я повернувся у тоді ще Кіровоград. Формально - у зв’язку з сімейними обставинами. Реально - через власну дурість. (Без коментарів.) Найважливішою порадою, яку на той момент почув - та, певно, і найважливішою, яка тільки можлива, - були слова Олекси: «Дуже складно втримати планку. Не опускай її».

Опустив.

Майже перестав писати.

Майже перестав прагнути.

Майже перестав розвиватися.

Натомість заспокоював себе: ну і що, зате ти хороший редактор. Тим паче, ніхто тут за класні тексти не платитиме нормально. Немає сенсу напружуватись.

Та ні, є сенс. Крім того, поряд є людина, яка всебічно підтримує.

Знову починаю писати. Ну і ще зміни будуть, але про них - згодом.