Некролог

Сумна і водночас радісна нагода зібрала нас тут. Відійшов у вічність Лисенко Андрій Олексійович...

Що ж тут радісного, спитаєте ви? Майте терпіння, дочитайте до кінця.

Про покійного, як водиться, у таких випадках - лише хороше. (Та й що про нього поганого скажеш? Суцільний позитив.)

Чудовий учень, Андрій 1996 року з золотою медаллю закінчив Маловисківську гімназію. Вступивши до педагогічного інституту на факультет іноземних мов, він показав себе надзвичайно чуйним студентом: щоб не дратувати викладачів своєю присутністю, майже не з’являвся на парах.

Такий потяг до навчання закономірно привів Андрія до струнких лав ЗСУ. А там уже було місце і для подвигу: рядовий Лисенко самотужки намагався побити офіцера й трьох солдатів. Потрапив на гауптвахту, де мужньо відсидів п’ять діб у загальній камері.

2002 рік - і знову студент. Андрій ще раз спробував погризти граніт науки на філологічному факультеті. Все закінчилося на третьому курсі. Продемонструвавши неабияку винахідливість і почуття гумору, він на контрольній з історичної граматики на запитання: «Якою була доля давніх прикметників в українській мові?» відповів: «Доля давніх прикметників в українській мові була дуже складною». Здав аркуш паперу з цим шедевром і назавжди залишив стіни педуніверситету. Його атестат з гімназійними ще п’ятірками й досі може порадувати очі тих, хто додумається поритися в університетському архіві.

Прекрасний сім’янин (причому неодноразово), Андрій Лисенко зробив щасливими хоча б на якийсь час кількох жінок. Усі вони, поживши з ним, набули незабутнього досвіду, який згодився їм у подальшому.

Вдумливий і успішний журналіст, у 2008-му кореспондент proUA Андрій Лисенко звалив з Києва, щоб не затьмарити своїми талантом і працелюбністю колег.

Дотепний співрозмовник, Андрій Олексійович не раз і не два радував своїми жартами й анекдотами. Особливо добре це в нього виходило після третьої чарки.

Але все колись закінчується. От і зараз ми прощаємося з Андрієм Лисенком. Плачуть товариші по пляшці. Ридають жінки. Обливаються слізьми викладачі й офіцери.

Прощавай, колишній Андрію. Спогади про тебе назавжди лишаться з нами.

...І з’являється на світ божий новий Андрій Лисенко. Трохи побитий життям (місцями - у прямому сенсі слова «побитий»), тверезий, злий до ворогів і добрий до рідних, працелюбний, врівноважений і спокійний, нерідко - емоційний.

Що чекає на нього? Як складеться його доля? Яким колись буде справжній некролог?

Немає відповідей на ці запитання. Все - у його руках.