 |
Колишній спортсмен, а нині – заступник начальника ГУ Держпродспоживслужби в області й депутат облради Вадим Волканов – відома особа у Кропивницькому. Тим цікавіше було говорити з ним не на конкретно визначену тему, а про нього самого.
Оригінал публікації на CBN
Біографічна довідка. Волканов Вадим Анатолійович. Народився 3 березня 1968 році в Новій Каховці Херсонської області. У 1992 – 1993 роках був професійним боксером, нині очолює обласну федерацію боксу. Заступник начальника Головного управління Держпродспоживслужби в області, депутат Кіровоградської обласної ради.
Сім’я, спорт і гроші
– Чому ви не залишилися у професійному боксі? Судячи з досягнень, ви могли би зробити хорошу кар’єру боксера.
– Насправді моя історія з боксом складається з двох частин: любительської та професійної. Любительську я закінчив… Були в Радянському Союзі такі змагання – турнір найсильніших на призи Держкомспорту СРСР. На цих змаганнях формувалася збірна команда Радянського Союзу. Я зайняв на турнірі друге місце, але у збірну Союзу так і не потрапив. Це вже було на розпаді Союзу, коли країна припинила своє існування.
Друга частина – професійна. Я провів тринадцять боїв, усі тринадцять виграв, десять із них – нокаутом. Був чемпіоном України, був чемпіоном Східноєвропейського бюро – це країни Східної Європи. Є низка певних обставин, часи тоді були доволі складні, переломні, плюс постійні травми, про які тепер не хочеться згадувати… Були, скажемо так, певні складнощі, пов’язані зі здоров’ям.
– Зараз форму підтримуєте?
– Обов’язково! Не спорт уже, а фізична культура: зали, басейни. Крім того, я веду доволі активний спосіб життя: і полювання, і підводне полювання, і підводне плавання, і стендова стрільба. Є чим зайнятися, бажання було б. А воно є.
– Хобі у вас багато, я так бачу. А улюблене є?
– Так, дайвінг. Я займаюся дайвінгом професійно, один час навіть технічним дайвінгом займався. Це глибоководне занурення на спеціальних газах.
– Який рекорд з глибини?
– Сто одинадцять метрів, у Єгипті.
– Словом, колишніх спортсменів не буває.
– Буває. Ось товариш мій, чемпіон Європи (Олександр Корнюша, чемпіон Європи з греко-римської боротьби. – Авт.), так він принципово не займається. Не хоче. Присідати навіть не хоче, шию розім’яти не хоче.
– Можете, не задумуючись, сказати, що вважаєте своїм найбільшим досягненням у житті?
– Сім’я, звичайно, діти. Моя дружина – теж колишня спортсменка, чемпіонкою України була, членом збірної команди України, майстер спорту Радянського Союзу з художньої гімнастики. Вона займалася в Ірини Дерюгіної. Дві доньки у мене є, обидві закінчили школу з медалями, зараз учаться в університеті імені Тараса Шевченка.
– Ви з дружиною давно разом?
– Знайомі тридцять років, а одружені – двадцять шість.
– За декларацією у вас бізнесу офіційного немає, а два дорогі авто є. Звідки?
– Дивіться, я вам розкажу цікаву й страшну історію. На початку дев’яностих я завершував заняття боксом. На той час у мене було тринадцять боїв, за деякі з них – за титул чемпіона Східної Європи, наприклад, рейтингові бої у Ялті – мені платили по п’ятдесят тисяч доларів. Тоді в мене був товариш, який займався бізнесом, Леонід Черепанов. Він побудував лако-фарбний завод, запросив і мене взяти участь, – шістдесят тонн продукції на добу. Спочатку зароблені за бої гроші працювали там. Потім був млин, який виробляв сто тонн борошна на добу.
За ці гроші збудований спортивний зал на вісімсот квадратних метрів, нерухомість є куплена за ці гроші. Це здається в оренду. Гроші з оренди в декларації вказані, і це не три копійки.
Тому і є два авто. Одне зареєстроване на мою дружину, інше – на мою сестру, я користуюся ним за довіреністю. Сестра в мене бізнесом у Херсонській області займається.
Я задовольнив вашу цікавість?
– Так. З автомобілями все зрозуміло…
– Та не тільки з автомобілями все зрозуміло. Я вам пояснив і роз’яснив, звідки взялися мої статки. Бо розмови різні ходять. Я вам більше скажу. Коли я бився в Ялті – то був рейтинговий бій, переможець мав право битися за чемпіона Європи. Я виграв його. За той бій президент федерації «Фіолент» подарував квартиру в Севастополі, дачу на Фіоленті (мис у Криму. – Авт.) і новий «Москвич», фургон, тоді ще ні в кого таких не було.
– І що зараз з кримською нерухомістю?
– Я давним-давно продав її, ще до подій з Кримом.
Робота
– Які ваші обов’язки на посаді заступника начальника Держпродспоживслужби?
– Простими словами можна?
– Треба.
– Щоб на ринку не було фальсифікату. Був час, коли уряд Яценюка ввів мораторій на перевірки. Тоді були випадки, коли люди приходили до нас з ноутбуком, відкриваєш його – а там нічого, порожньо.
Є ще одна складова. Це… Ні, не буду про це говорити, за кадром нехай залишиться. Якщо поставите запитання, а я не зможу відійти від нього, тоді відповім.
– Є чим похвалитися на посаді?
– Ви от і поставили запитання, на яке я не хотів відповідати. Не особливо хотів. Дивіться, у нас є така штрафна санкція – десять відсотків від обігу. Це якщо підприємство не допускає до проведення перевірки. Ми зайшли на одне підприємство, яке тоді належало колишньому міністру від так званої «злочинної влади». Нас туди не пускали, бензозаправна станція. Мені почали телефонувати з самого-самого верху: «Ти розумієш, куди ви пхаєтесь?» «Так, розумію». І ми таки зайшли туди, перевірку провели, штрафні санкції наклали, і цілий міністр «злочинної влади» ці штрафні санкції заплатив.
– Це ще при «злочинній владі» було?
– Так.
– Зараз складніше «заходити»?
– Якщо раніше фізична особа-підприємець не пускала перевірки, то це обмежувалося ста сімдесятьма гривнями штрафу. Зараз, за новим законом, який от-от має набрати чинності, – сто сімдесят тисяч. Для підприємства – десять відсотків від обігу.
– Припустимо, зіткнувся я з порушенням моїх прав як споживача. Який алгоритм дій? Як мені себе захистити?
– Приходите до нас, пишете заяву, докладаєте до неї чек чи накладну. Ми йдемо на перевірку. Якщо інформація підтверджується, робиться повернення – грошима чи таким же, але якісним товаром.
Статистика така не ведеться, на жаль, але я думаю, що наша Держпродспоживслужба – однозначно у десятці кращих в Україні. У 2013 році Кіровоградська обласна інспекція з захисту прав споживачів (вона потім у Держпродспоживслужбу влилася) зайняла в Україні друге місце, пропустивши вперед лише Донецьк.
– Що найскладніше в діяльності?
– Якщо слідувати букві закону, то прописано все практично ідеально. В чому основна проблема? Як правило, де є порушення, там є відповідний супровід окремих правоохоронних органів. Не буду конкретизувати. Але є. І коли починаються такі от складні моменти, то або вчасно попередять, або дадуть можливість приховати порушення…
– Ринок фальсифікату нині – потужний?
– Я б не сказав, що він критичний.
– Якщо в динаміці порівняти? До дві тисячі чотирнадцятого року й після?
– Складно говорити про це. Давайте я такий приклад наведу… По паливно-мастильних матеріалах. Практично всюди, де ми робили відбір, результати показували, що матеріали – якісні. У нас у штаті тоді була людина, яка мала право робити ці відбори й відправляти їх у лабораторію. Зараз такої людини у нас немає, ніби от повинні знову бути дві штатні одиниці. Ми ж поки перевіряємо лише саму послугу, як продають. Думаю, тоді, до революції, якість була краща.
Ще один приклад. У тоді ще Кіровограді була розвинена мережа шахраїв, які займалися пластиковими вікнами. До нас просто вал людей був. Мало того, це ж було поставлене на серйозні рейки. Страждали в основному люди з невеликим доходом, пенсіонери. Цим людям видавалися кредити, до тридцяти тисяч доходили. Афера була поставлена на таку широку ногу, що мільйонами рахувалася.
– Тобто кредитори й виготовлювачі чи встановлювачі вікон у зв’язці працювали?
– Звичайно! Ну а як таке може бути, що приходить бабуся сімдесятирічна, а їй дають кредит? Ви у банк прийдете – просто так не дадуть, вимагатимуть купу документів.
– І чим закінчилася історія з вікнами і кредитами?
– Ми підійшли до справи принципово, дуже жорстко і творчо. Ми зібрали їх усіх, тих товаришів. У багатьох із них, до речі, була донецька прописка – не з самого Донецька, а з регіону. Пояснили їм ситуацію. Вони один раз не зрозуміли. Другий… Зрештою ця проблема була викорінена повністю. Тепер знову з’явилася.
Третій приклад. Було дане розпорядження центрального апарату на перевірку магазинів «Ельдорадо». Один магазин у Кропивницькому ми оштрафували на три мільйони, ще один – на два. Виграли суди в них, Верховний Суд виграли. Гроші вони не заплатили. Чому? Пояснюю: був один міністр при новій уже владі, при владі Петра Олексійовича [Порошенка], який посприяв цьому.
– Як це він міг зробити?
– Отак. Не буду прізвище називати.
Політика і мрія
– У дві тисячі четвертому році вас звинувачували у фальсифікаціях на президентських виборах. Чим усе скінчилося?
– У чому конкретно мене звинувачували? Може, я з’їв когось?
– Не з’їв. У фальсифікаціях, у тому, що ваші люди буянили на виборчих дільницях тощо.
– Ну, комусь захотілося, щоб було саме так. Комусь захотілося зробити крайнім Волканова Вадима Анатолійовича. Я не був ні учасником самого виборчого процесу, ні обвинуваченим, ні підозрюваним. Просто комусь захотілося так зробити.
– Так кому ж? Ви так і не називаєте прізвищ.
– Я пояснюю. Коли починався взагалі виборчий процес, я працював заступником Кіровоградського міського голови [Миколи Чигрина]. Приїжджає [кандидат у президенти] Віктор Андрійович [Ющенко] на агітацію сюди. Ремонтується площа. Не я її ремонтую, не місто навіть, а область. А я – черговий по місту. Підходжу до гостей, називаюся: черговий по місту такий-то. Мені у відповідь: «Пішов ти на…» Ну, я і пішов. Трошки в інших тонах розмова була насправді, але сенс той же.
От вони і запам’ятали всі, що є такий Волканов. Нікого ж немає більше, з облдержадміністрації тільки з вікон виглядають, губернатор поїхав. Один я на площі. Хто, виходить, головний противник Помаранчевої революції? Що тут незрозумілого?
– Які зараз у вас політичні амбіції? Можливо, є мерські?
– Мером я стати не можу. Але був би непоганим мером.
– Чому не можете?
– У дві тисячі другому році вийшла стаття в «21 каналі» про мене – «Нова генерація виростає у спортзалах», – де я вказав на низку недопрацювань правоохоронних органів. Що і дроти у них під носом зрізають, і що зв’язку в опорних пунктах у них немає. І що зробило начальство УМВС? Не додумалось до чогось розумнішого, крім як подати позовну заяву. Два з половиною мільйони гривень до мене, на газету – мільйон, а на журналіста – сімдесят тисяч.
Був суд. Ми мобілізували всі наші сили, запустили по всьому місту анкету, де я перерахував усі питання, які в статті зачепив, а внизу – «Згодні з цим чи ні?» Якщо не згодні, приходьте під Кіровський суд. Три засідання – тричі Кіровський суд фактично оточували, а мене судив тоді Володимир Іванович Ярошенко, голова суду. На третій раз представник УМВС сказав, що відкликають позов і претензій не мають. Так закінчилася та історія.
– Я так і не зрозумів, чому в мери йти не можна.
– Просто є вже певні сталі стереотипи, і буде дуже важко. Проходити через це все вдруге, втретє чи вчетверте… Мені не хотілось би. Крім того, щоб стати мером, треба вкласти круглу суму. Думаю, десь близько мільйона доларів. У мене таких грошей немає. Їх можна десь узяти, але потім доведеться віддавати. А я не люблю бути винним.
– Ви на своєму окрузі часто буваєте?
– Я не буваю там, я там живу. Я, коли балотувався, провів дев’яносто чотири зустрічі. Стільки зустрічей, напевно, жоден, хто навіть і в мери балотується, не проводить. У кожній багатоповерхівці, – а мій округ починається від старого автовокзалу і йде за КІСМ (нині – Центральноукраїнський національний технічний університет. – Авт.), спускається в балку, – це близько ста будинків, я уклав соціальну угоду. Мешканці давали мені свої проблемні питання – дахи, прибудинкова територія тощо. З однієї сторони підписувався представник будинку, з іншої – я. Хлопці, з якими я йшов у команді, сказали: «Вадиме, у тебе дорога в один кінець, бо виконати все, що ви там понаписували, нереально». Тому нині мені доводиться жити як в окрузі, так і в міськвиконкомі. І на сьогодні виконано десь у межах вісімдесяти відсотків.
Тому з виборцями зустрічаюся періодично. Зробили ремонт, наприклад. Ми до цього зустрілися і після. Мешканці висловлюють свої зауваження, їх багато зазвичай. Більшість будинків на окрузі – панельні, яким уже років по п’ятдесят. Зробили дах, начебто все прекрасно, але він усе одно починає протікати. Але в мене домовленість з підрядниками така, що, поки вони існують на ринку Кропивницького і виникає якась проблема в будинку, який вони ремонтували, вони її вирішують.
– Цікавий спосіб стати депутатом. Не краще для нервів гречку роздати?
– Я вперше став депутатом у тисяча дев’ятсот дев’яносто восьмому році, набрав тоді понад тисячу голосів. Це район був Кіровограда. У дві тисячі другому році, коли я став депутатом міської ради, я набрав тисячу шістсот вісімдесят два голоси, це більше сімдесяти відсотків. Ніхто з міських депутатів ні до, ні після такого результату не показував. І як мені гречку роздавати? Як купувати голоси?
Звичайно, можна найняти ескадрони летючих гусар, розбити секторально округ, знайти людей з низькою соціальною відповідальністю, роздати їм гривень по двісті, вони прийдуть і проголосують. Як роблять деякі наші депутати. Якщо ви це напишете, людина, що робила так, зрозуміє, що це про неї.
А потім питають: «Якого ж хріна ми так погано живемо?» Так і живемо, бо за двісті гривень продаємося.
У мене немає особистих питань у міськраді. У мене немає землі, кіосків, немає комерційного інтересу. Ану спитайте тепер, навіщо тоді мені депутатство.
– Питаю. Навіщо?
– Не для того, щоб заробити щось, у мене є гроші. Просто я тут живу. І житиму тут, я звідси нікуди не виїду. Я приїхав сюди у вісімдесят четвертому році, тут народилися мої діти.
– Можете назвати головні проблеми округу?
– Вона одна – інфраструктура, яка вся розвалена.
– У вас є мрія?
– Звичайно, є. Щоб доньки гарно закінчили університет, влаштувалися на роботу, вийшли заміж. Щоб у них у житті все було добре.
Немає коментарів:
Дописати коментар