Я сьогодні вранці вийшов з зони комфорту і замкнув за собою двері. Заглянув у вікно: що там лишилося? На кухні - накритий стіл з горілкою посередині. Солодкий сон у спальні. У вітальні - ввімкнений телевізор з тупим фільмом. Запилений письмовий стіл. Закритий ноутбук. А головне - з усіх закутків визирають цілі поклади змарнованого часу.
Тут, у незвичній обстановці, наскільки можу уявити, так собі. Дме холодний вітерець. Дощить іноді, а час від часу й бурі трапляються (раніше я від них у металеві обшарпані двері шмиг - і мені добре). Вставати треба щоранку. Витерти пил зі столу й писати. Займатися своїм тілом, а не тупо жерти. Ходити кудись і їздити. Хотіти чогось і досягати.
Поліз рукою в кишеню. Відімкну, думаю, - і назад, у тепло й благодать. А ключів немає. Загубив десь, напевно.
Тому доведеться лишитися тут, де я зараз. Утім, це не найстрашніше, що може статися. Людина сама створює собі прийнятні умови. Якщо ж живе, де їй хтось подав їх на тарілочці, ризикує втратити все. Адже той, хто дає, так само може й забрати.
Що за горизонтом? Скільки поворотів буде? Часто негода вируватиме? Не знаю. Але починаю рух.
Немає коментарів:
Дописати коментар