Миша

Завелася якось у моїй кімнаті (ще у Малій Висці) миша. Виглянула ввечері з-за ліжка, сховалася знову. Коротше, дала зрозуміти, що я тут не один.

Великої любові до гризунів у мене немає, тому вирішив непрохану гостю (чи гостя, хто зна цих мишей) отруїти. Розсипав на підлозі маленькі яскраві капсулки. Вранці перевірив - зжерла геть усе. Доклав - і ввечері на власні очі побачив, як цей сірий звір з задоволенням хрумтить.

Труїв я мишу днів зо п’ять. Вона спокійно їла отруту, відсипалась десь і поверталася за новою порцією. Здавалося, навіть поправилась трохи.

На шостий день прийшла в гості мама. І спитала:

- А що це, Андрюша, в тебе по всій кімнаті присипка для торту валяється?

Тобто я намагався позбавити мишу життя, годуючи це падло не отрутою, а присипкою для торту! Думаю, якби не мама, то звірюка могла би і друзів привести. А що: тепло, жерти дають...