«Крутиться іноді в голові: краще б не поїхав. Але назад нічого вже не повернути». Чорнобиль навіки в серці

14 грудня в Україні відзначають День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. 

Читати оригінал статті на CBN

30 квітня 1986 року. Пилу стільки, що ближнє світло фар не допомагає. За кермом потужного автозаправника «Урал» - солдат строкової служби Ігор Мандрика. Його колона прямує до ЧАЕС. А назустріч - біженці. Різнокаліберні автівки, автобуси - кінця краю потоку машин не видно.

- У листопаді 1985 року я потрапив у Київ, в автомобільні війська. Батьки раділи, що я в столиці, а не в Афганістані. Хто ж знав, що у квітні буде Чорнобиль? - риторично запитує мене кропивничанин Ігор Мандрика.

Ігор Мандрика. Фото Ігоря Філіпенка, CBN

Ніхто, звісно, не знав.

ЧАЕС почали зводити у 1972 році. Будівництво проходило не ідеально. Ось, наприклад, цитата з доповідної КДБ УРСР до ЦК КПУ від 17 січня 1979 року: «За оперативними даними, на окремих ділянках будівництва другого блоку Чорнобильської атомної електростанції (АЕС), мають місце факти відходу від проектів та порушення технологій ведення будівельних і монтажних робіт, що може призвести до аварій та нещасних випадків».

О 01:23 26 квітня у четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції стався вибух. Пізніше фахівці назвуть найімовірнішу причину - критичні недоліки у конструкції реактора РБМК-1000. Керівництво СРСР намагалося приховати сам факт аварії, однак в інформаційному просторі з’явилися повідомлення зі Швеції. На Форсмаркськській АЕС знайшли радіоактивні частинки з Чорнобиля. Евакуація Прип’яті почалася лише о 14:00 27 квітня.

- Вибух стався у ніч з п’ятниці на суботу, вже у неділю вранці стояли близько 1200 автобусів, на станції Янів чекали електропотяги, на річковому вокзалі - «ракети» і «метеори». Але команди на той час ще не було, вона прозвучала близько другої дня. А 30-го вже вивозили Чорнобиль, - пригадує Ігор Мандрика.

Фото з архіву Ігоря Мандрики

З доповіді КДБ від 28 квітня 1986-го: «26 квітня 1986 року в 01 год. 25 хв. у приміщенні 4-го енергоблоку Чорнобильської АЕС при підготовці його до планового середнього ремонту стався вибух із наступною пожежею, яку невдовзі було ліквідовано. Від вибуху завалився шатер перекриття реакторного і дах машинного залів, загорівся дах 3-го енергоблоку, через що останній був аварійно зупинений. До 06 год. того ж дня пожежа на даху цього енергоблоку також була ліквідована… В зв’язку із висловлюваннями вчених і фахівців про можливе підвищення рівня радіації та небезпекою подальшого перебування населення у місті 27 квітня Урядовою комісією було ухвалено рішення про зупинку 1-го та 2-го енергоблоків із розхолодженням реакторів, а також евакуації жителів м. Прип'ять... Проводяться роботи із локалізації епіцентру аварії із використанням вертольотів. З цією ж метою залучені війська радіаційної і хімічного захисту. Станом на 8 годин ранку 28 квітня радіаційна ситуація характеризувалася рівнем радіації гамма-часток: на 3-му і 4-му енергоблоках 1000-2600, на окремих ділянках в межах міста – 30-160 мікрорентгенів на секунду. Здійснюються заходи з недопущення розповсюдження панічних чуток і тенденційної інформації».

Того ж дня у програмі «Час» вперше заявили про трагедію: «На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія, яка призвела до ушкодження одного з реакторів. Впроваджуються заходи з ліквідації наслідків аварії. Постраждалі отримують допомогу. Створена державна комісія».

Фото з архіву Ігоря Мандрики

Першого травня Комуністична партія вивела на демонстрацію в Києві сотні тисяч людей. Радіаційний фон перевищував норму в десятки разів. «...підготовка до святкування 1 Травня відбувається у виключно здоровій політичній обстановці в республіці, в атмосфері високої громадсько-політичної і трудової активності трудящих з виконання історичних рішень XXVII з’їзду КПРС», - бадьоро рапортував КДБ.

Тим часом на ЧАЕС намагалися ліквідувати наслідки аварії. Працювали люди з усіх куточків СРСР - як військовослужбовці й пожежники, так і резервісти, яких терміново викликали на місце катастрофи. Загалом ліквідаторів, як їх стали згодом стали називати, за всі роки було понад 600 тисяч.

- Метрів за 500 від реактора в селі Копачі стояли ферми. Ми звідти вивозили худобу - корів, телиць, свиней - у Київську область, Бородянський район. Що далі з худобою робили - не знаю, - говорить ще один житель Кропивницького Віктор Блакитний. Він на момент вибуху працював у «Сільгосптехніці» - воєнізованій структурі. Відтак, отримавши наказ відправлятися на ЧАЕС, не роздумував. - Нам ніхто нічого толком не говорив. Додому хотілося сильно. А коли повернувся, то думка лише одна була: слава богу, повернувся живий-здоровий.

Як з’ясувалося, «живий-здоровий» - це не зовсім так. Вірніше, зовсім не так:

- Зразу наче нічого й не відчувалося. А потім, з часом, почалося: інфаркт, інсульт, ногу відрізали (демонструє протез), гангрена по ній пішла. Так, дибаю по хаті. Лежав у госпіталі, кардіоцентрі...

Цілий набір хвороб має й Ігор Мандрика:

- Судинні захворювання, підозрювали онкологію - вирізали через це селезінку...

Перед Днем вшанування учасників ліквідації очолювана Ігорем Мандрикою обласна організація Всеукраїнської спілки ліквідаторів-інвалідів «Чорнобиль-86» вручила кропивничанам Миколі Бабічу й Віктору Блакитному пам’ятні медалі та квіти. На більше грошей не вистачає.

Микола Бабіч. Фото Ігоря Філіпенка, CBN

Віктор Блакитний. Фото Ігоря Філіпенка, CBN

Села Копачі, як і багатьох інших, уже немає - його зрівняли з землею бульдозерами. У ліквідаторів від Чорнобиля лишилися згадки, хвороби і фінансова допомога (про розмір якої, на жаль, і говорити не варто) від держави.

- Часто згадую Чорнобиль, - каже Віктор Блакитний. - Крутиться іноді в голові: краще б не поїхав. Але назад нічого вже не повернути...