Росіянин (і кропивничанин) Нікіта Волгін: «Мрію взяти участь у відбудові Харкова»

Фото: Ігор Філіпенко, CBN

— Батько розійшовся з мамою давним-давно, коли я ще був маленьким. Мама в Пітері зараз, а він — десь ніби в Краснодарському краї, — волонтер ГО «Територія успіху» Нікіта Волгін говорить швидко, хоча українська дається йому непросто. — Наприкінці лютого прислав мені смс: «Ти з 2014 року не хочеш жити в росії, то тепер росія йде до тебе». А я відповів: «Ти ж в курсі, куди поплив рускій корабль? І тобі туди ж». Не говорить тепер зі мною, ну і невелика… як це, потєря?

— Втрата.

— Так, втрата! Невелика втрата, тим паче, ми і так спілкувалися пару разів на рік.

Нікіта Волгін до 2014 року жив у Санкт-Петербурзі зі своєю дружиною (кропивничанкою) та малим сином. Мав бізнес – інтернет-магазин та спортивний онлайн-ЗМІ. На відміну від дуже багатьох своїх співвітчизників Нікіта ніколи не був аполітичним. Ходив на антивоєнні мітинги, підписував звернення, платив штрафи. А після анексії Криму взагалі вирішив виїхати, бо себе в росії у майбутньому не бачив («або тюрма, або труна»):

— До 2014 року в мене було багато російських друзів. Зараз – може, двоє. Все почалося з Криму. У 2014-му, коли я вже був тут, мені телефонував приятель і розпитував, як я тут почуваюся, чи не вбивають мене бандерівці. «Все нормально, — кажу. — Не городи нісенітниць». А потім, трохи згодом, коли я ненадовго приїжджав у Пітер, цей же знайомий заявив: «Ну, розкажи тепер правду, бо коли я з тобою по телефону говорив, у тебе, напевно, дуло до скроні було приставлене». Про що з ними спілкуватися? путін зробив, що міг: люди перестали думати.

У 2013 році ми купили маленький будиночок у Норвегії. Планували там відпочивати, але довелося виїхати на постійне проживання. В росії було просто небезпечно, в Україну я не міг приїхати через плутанину з документами. У Норвегії я зайнявся бджолярством, нині там дружина і син доглядають за шістьма бджолиними сімʼями, решту я продав.

З норвежцями у Нікіти не склалося. Хоч і володіє на пристойному рівні мовою, він не корінний житель. А таким пробитися серед нащадків вікінгів тяжко:

— У Норвегії взагалі важко чогось досягти вищого за середній рівень, якщо ти — не норвежець. Ну от уявіть собі: маленьке містечко, на одній вулиці — два кафе. В одному – дорого і несмачно, але його тримає місцевий житель. В іншому — дешево і за вуха від їжі не відтягнеш, але його власник, припустимо, поляк чи англієць. Постійно ходитимуть лише в перше, друге приречене на нерегулярні відвідування. Так і в мене не вийшло з бджолами, хоча пропонував взагалі супер екологічний продукт: мед у маленьких липових бочках. Не пішло, тим паче я вважався некваліфікованим працівником, бо не мав вищої освіти по бджолярству. Норвегія — дуже консервативна країна. У 2020 році я приїхав в Україну, щоб трохи відпочити від неї.

Наступним пунктом призначення для Нікіти й його родини мала стати Канада. Щоб зразу знайти там високооплачувану роботу, Волгін поступив у Дніпро (кібербезпека, мав отримати ступінь магістра). 20 лютого приїхав до Кропивницького навести порядок у квартирі, яку планував на час навчання здавати. А 24-го… Всі ми знаємо, що сталося рано-вранці 24 лютого.

— В армію мене не візьмуть, бо маю російське громадянство, — розповідає Нікіта. — Спитав у хлопців з тероборони, теж сказали, що не варто. Зрештою вирішив волонтерити, познайомився в чаті з Інгою Дуднік з «Території успіху» — ось так опинився тут. Я взагалі вважаю, що кожен, хто має паспорт громадянина рф, несе відповідальність за дії росії. Волонтерство – мій спосіб спокути, спосіб бути корисним хоч чимось, бо я відчуваю на собі провину. Значить, мало на антивоєнні мітинги ходив, неправильно, може, голосував… Як би там не було, але всі ми, росіяни, винні.

Нині Волгін – волонтер «Території успіху», координує роздачу допомоги в одному з кропивницьких гуманітарних центрів. Вивчає українську, щоб отримати нарешті («я при Порошенку завтикав якось, потім взагалі не до того було») громадянство.

На останнє – про плани на майбутнє – запитання Нікіта Волгін відповідає дещо несподівано (хоча й сам по собі росіянин, який у центрі України допомагає постраждалим від росії, – теж не дуже звична картина):

— У мене є мрія. Після перемоги хочу взяти безпосередню участь у відбудові Харкова, у мене тепер є друзі звідти. Дуже красиве місто…