Природа так розпорядилася, що чоловік за своєю суттю - мисливець.
Але!
Виходиш отак зранку на мамонта. І в якийсь момент думаєш: «Та ну нахер. Все одно сам живу». А самому - скільки там треба, кроля якогось шаблезубого зафігачив, і є на закусь.
І зовсім інша справа, коли у печері на тебе чекає твоя половинка. Її нагодувати треба, шкіру якусь красиву притягти (там у гардеробі вже з десяток, але не завадить), букетик лісових квітів назбирати (і не до Міжплемінного дня берегині вогнища, а просто так). А вона обніме, притулиться, поцілує ніжно і скаже: «Люблю тебе!» Та навіть якщо полювання невдалим буде і здобич утече за обрій, все одно обніме, притулиться, поцілує і те ж саме скаже. Тоді полювання з обов’язку перетворюється на життєву необхідність, кайф. Хочеться щось робити. Жити хочеться.
Виходжу на мамонтів.
Але!
Виходиш отак зранку на мамонта. І в якийсь момент думаєш: «Та ну нахер. Все одно сам живу». А самому - скільки там треба, кроля якогось шаблезубого зафігачив, і є на закусь.
І зовсім інша справа, коли у печері на тебе чекає твоя половинка. Її нагодувати треба, шкіру якусь красиву притягти (там у гардеробі вже з десяток, але не завадить), букетик лісових квітів назбирати (і не до Міжплемінного дня берегині вогнища, а просто так). А вона обніме, притулиться, поцілує ніжно і скаже: «Люблю тебе!» Та навіть якщо полювання невдалим буде і здобич утече за обрій, все одно обніме, притулиться, поцілує і те ж саме скаже. Тоді полювання з обов’язку перетворюється на життєву необхідність, кайф. Хочеться щось робити. Жити хочеться.
Виходжу на мамонтів.
Немає коментарів:
Дописати коментар