Про риболовлю

Кінець травня, вечір п’ятниці, спека. Ми з кумом Льошею випиваємо на його кухні.

- Це ж ти з понеділка у відпустці, - констатує він під час перекуру на балконі.

- Ага, - погоджуюсь я. Мені спокійно й добре. У голові трохи гуде від випитого. Поміж думками «треба ще по одній накотити» і «може, й додому вже пора?» час від часу проскакує: «Чим би таким зайнятися протягом цих двох тижнів?» Їхати кудись - немає грошей. Тупо бухати не хочеться. Читати й дивитися фільми - така собі за оригінальністю ідея. Ну, для початку висплюся...

- ...та і буде тобі заняття, - вириває Льоша з алкогольно-передвідпусткового дурману.

- Що?

- Вудку, кажу, тобі дам. На риболовлю сходиш.

Ніколи не розумів цього діла. Сидіти цілий день і втикати на поплавець? Найцікавіше, що пам’ятаю ще з дитинства про риболовлю, це як дід поїхав на велосипеді кудись за Малу Виску і не побачив, що наша собака за ним побігла. Поверталися вони феєрично: на багажнику, прив’язана ременем, гордо лежала Ласка. Торба з рибальськими всякими штуками теліпалася на кермі, а дід бурмотів собі під носа щось про собачу матір.

- Та ну, де я, а де риболовля... Не хочу.

- Бери, вона ж не двадцять кілограмів важить, щоб додому тяжко було нести.

Коротше, умовив. Вудка простояла кілька днів у кутку в коридорі, а потім якось ближче до вечора робити було нічого... А потім - вранці... А потім...

Через тиждень у мене вже була своя вудка. Ще пару днів - з’явився фідер. Рюкзак довелося купити, причандалля всяке. Навіть прикмету свою власну придумав для удачі. (Яку прикмету? Хорошу.)

...Четверта ранку, жінка спить. Я тихенько збираюся на кухні: міцно заварений чай - у термос, з шухляди дістати прикормку й фідерну пасту, з холодильника - кашу й баночку з черв’яками. Бутерброди, пляшка води. Все це - в рюкзак, туди ж - садок і фідер. Поплавкову вудку в руку - і вперед.

А на річці - тільки світає. Сонце поволі виринає з-за будівель і дерев на тому березі. Хтозна, який буде день. Хтозна, що він нам принесе. Хтозна, що взагалі далі буде. Але поки є я, темна вода і риба в ній. І мені цього достатньо. А далі... Про далі думати не хочеться. Буде якось, зараз головне - щоб клюнуло.