15 червня 2019 року - якраз по завершенні двотижневої відпустки - у моєму блокноті з’явився запис: «Все, релакс (цілодобовий) закінчився. Починаю втілювати у життя задумане на канікулах. Напрямків - три: 1) CBN; 2) проект соціального медіа; 3) тексти».
Я часто записую у паперовий блокнот чи Google Keep різні думки, ідеї, плани. До втілення доходить не все. Іноді з часом переосмислюється, іноді - просто ліньки. Але «проект соціального медіа» - це ж треба так назвати! - дійшов до стадії «пора робити реальні кроки».
Кому це потрібно
Збрешу, якщо почну інакше. Насамперед «Дай руку» треба мені.
З грудня 2008 року я керую різними інформаційними виданнями. Моє життя - суцільна стрічка новин. Когось убили, хтось зробив чергову заяву, кадрові призначення, переходи з партії до партії, вибори (ні, ВИБОРИ!), пожежі... Бути першим, кращим, інформованішим, знати більше - я втомився від постійного бігу. У спину дихають молодші колеги, і мені дедалі важче тримати темп. До того ж завжди, скільки себе пам’ятаю у професії, мріяв писати великі й глибокі тексти, в ідеалі - репортажі на межі журналістики й літератури. А якщо мрії не стають планами, то який у них сенс?
Це треба читачам. The Ukrainians переконливо довели, що якісні репортажі «заходять».
Уявіть: на сайті виходить історія людини, якою опікується благодійний фонд. Під статтею - онлайн-форма для переказу коштів на рахунок фонду. (Російське видання «Такие дела» - так, ідея звідти.) Тому це треба і благодійникам, і тим, кому вони допомагають.
Чому запустити «Дай руку» - складно
По-перше, якість текстів.
По-друге, час. Його завжди не вистачатиме.
По-третє, масштаб. Всеукраїнський проект - усе-таки не обласний. Десятки авторів, сотні тем, тисячі й мільйони нюансів.
По-четверте, емоційне вигорання. Пропускати через себе людські життя - а це єдиний спосіб писати якісно - не найліпше, що можна вигадати.
По-п’яте, фінанси. Вмовити олігарха на запуск видання, яке хвалитиме його й обливатиме лайном конкурентів - не складно. Довести, що вкласти кошти у проект, який апріорі не буде прибутковим (у всіх сенсах) і максимум, що принесе, - плюси до репутації та карми, - легше самотужки розвантажити вагон з вугіллям.
Ще про гроші. Читач бачить кінцевий продукт у вигляді красиво зверстаного тексту з фотографіями. Але! Щоб створити репортаж, який ви прочитаєте хвилин за 10-15, слід витратити від кількох днів до тижня. Весь цей час люди, які над ним працюють, повинні щонайменше їсти. За підрахунками тих же The Ukrainians, одна історія обходиться редакції у приблизно 5 тисяч гривень.
По-шосте, недовіра й звинувачення. Буквально через кілька тижнів роботи можна очікувати на приліт перших ластівок. «Та ви просто бабло заробляєте», «хтозна, куди ці гроші через сайт ідуть», «ви от написали про Васю, а про Колю - ні, це ж зрозуміло, що Вася з вами поділився».
Будуть «по-сьоме», «по-восьме» і, може, навіть «по-сто тридцять п’яте». Але ми готові ризикнути.
Хто - ми? І чому все вийде
Нас поки троє, всі - кропивничани: ваш покірний слуга Андрій Лисенко, Олексій Гора й Антоніна Олексієнко. (Охочі приєднатися до команди, пишіть на dayruku2020@gmail.com чи у телеграм - @lysenko_cbn.)
Почну з себе. Народився 1979 року. В журналістиці - з 2001-го, починав у районній газеті. Згодом працював власкором у Кіровоградській області щоденної газети «Комерсант-Україна» та радіо «Німецька хвиля», писав для «Главреда» й «Газети по-українськи». У 2007-2008 роках - Київ, proUA (репортажі, інтерв’ю, розслідування). З грудня 2008-го успішно керую різними проектами у тоді ще Кіровограді, а тепер Кропивницькому: «Кіровоград.proUA», «Новини Кіровоградщини», «Точка доступу», сайт «Україна-Центр», CBN.
Олексій Гора, 1970 року народження. Журналістом працює з 2013-го - спочатку в тижневику «Україна-Центр», нині - в CBN. Має дві вищі освіти - вчитель історії та суспільствознавства та практичний психолог. У червні 2015 року захистив кандидатську дисертацію з педагогіки на тему «Формування національної ідентичності у студентів ВНЗ у системі професійної підготовки» у Національному педагогічному університеті ім. М. П. Драгоманова (Київ). Учасник бойових дій під час війни на сході України.
Антоніна Олексієнко, наш фінансовий геній. Вища економічна освіта, старший викладач, викладач вищої категорії облікових дисциплін. Досвід викладацької роботи у ВНЗ - 22 роки.
Чому все вийде? А чому ні? Ми віримо, що нам вдасться переконати людей у потрібності такого проекту в Україні, нас підтримують наші сім’ї. Ми вміємо писати і працювати з фінансами.
Ми хочемо, щоб усе вийшло, і докладаємо до цього зусилля. Бажання, робота і ваша підтримка - основні складові успіху.
Я часто записую у паперовий блокнот чи Google Keep різні думки, ідеї, плани. До втілення доходить не все. Іноді з часом переосмислюється, іноді - просто ліньки. Але «проект соціального медіа» - це ж треба так назвати! - дійшов до стадії «пора робити реальні кроки».
Кому це потрібно
Збрешу, якщо почну інакше. Насамперед «Дай руку» треба мені.
З грудня 2008 року я керую різними інформаційними виданнями. Моє життя - суцільна стрічка новин. Когось убили, хтось зробив чергову заяву, кадрові призначення, переходи з партії до партії, вибори (ні, ВИБОРИ!), пожежі... Бути першим, кращим, інформованішим, знати більше - я втомився від постійного бігу. У спину дихають молодші колеги, і мені дедалі важче тримати темп. До того ж завжди, скільки себе пам’ятаю у професії, мріяв писати великі й глибокі тексти, в ідеалі - репортажі на межі журналістики й літератури. А якщо мрії не стають планами, то який у них сенс?
Це треба читачам. The Ukrainians переконливо довели, що якісні репортажі «заходять».
Уявіть: на сайті виходить історія людини, якою опікується благодійний фонд. Під статтею - онлайн-форма для переказу коштів на рахунок фонду. (Російське видання «Такие дела» - так, ідея звідти.) Тому це треба і благодійникам, і тим, кому вони допомагають.
Чому запустити «Дай руку» - складно
По-перше, якість текстів.
По-друге, час. Його завжди не вистачатиме.
По-третє, масштаб. Всеукраїнський проект - усе-таки не обласний. Десятки авторів, сотні тем, тисячі й мільйони нюансів.
По-четверте, емоційне вигорання. Пропускати через себе людські життя - а це єдиний спосіб писати якісно - не найліпше, що можна вигадати.
По-п’яте, фінанси. Вмовити олігарха на запуск видання, яке хвалитиме його й обливатиме лайном конкурентів - не складно. Довести, що вкласти кошти у проект, який апріорі не буде прибутковим (у всіх сенсах) і максимум, що принесе, - плюси до репутації та карми, - легше самотужки розвантажити вагон з вугіллям.
Ще про гроші. Читач бачить кінцевий продукт у вигляді красиво зверстаного тексту з фотографіями. Але! Щоб створити репортаж, який ви прочитаєте хвилин за 10-15, слід витратити від кількох днів до тижня. Весь цей час люди, які над ним працюють, повинні щонайменше їсти. За підрахунками тих же The Ukrainians, одна історія обходиться редакції у приблизно 5 тисяч гривень.
По-шосте, недовіра й звинувачення. Буквально через кілька тижнів роботи можна очікувати на приліт перших ластівок. «Та ви просто бабло заробляєте», «хтозна, куди ці гроші через сайт ідуть», «ви от написали про Васю, а про Колю - ні, це ж зрозуміло, що Вася з вами поділився».
Будуть «по-сьоме», «по-восьме» і, може, навіть «по-сто тридцять п’яте». Але ми готові ризикнути.
Хто - ми? І чому все вийде
Нас поки троє, всі - кропивничани: ваш покірний слуга Андрій Лисенко, Олексій Гора й Антоніна Олексієнко. (Охочі приєднатися до команди, пишіть на dayruku2020@gmail.com чи у телеграм - @lysenko_cbn.)
Почну з себе. Народився 1979 року. В журналістиці - з 2001-го, починав у районній газеті. Згодом працював власкором у Кіровоградській області щоденної газети «Комерсант-Україна» та радіо «Німецька хвиля», писав для «Главреда» й «Газети по-українськи». У 2007-2008 роках - Київ, proUA (репортажі, інтерв’ю, розслідування). З грудня 2008-го успішно керую різними проектами у тоді ще Кіровограді, а тепер Кропивницькому: «Кіровоград.proUA», «Новини Кіровоградщини», «Точка доступу», сайт «Україна-Центр», CBN.
Олексій Гора, 1970 року народження. Журналістом працює з 2013-го - спочатку в тижневику «Україна-Центр», нині - в CBN. Має дві вищі освіти - вчитель історії та суспільствознавства та практичний психолог. У червні 2015 року захистив кандидатську дисертацію з педагогіки на тему «Формування національної ідентичності у студентів ВНЗ у системі професійної підготовки» у Національному педагогічному університеті ім. М. П. Драгоманова (Київ). Учасник бойових дій під час війни на сході України.
Антоніна Олексієнко, наш фінансовий геній. Вища економічна освіта, старший викладач, викладач вищої категорії облікових дисциплін. Досвід викладацької роботи у ВНЗ - 22 роки.
Чому все вийде? А чому ні? Ми віримо, що нам вдасться переконати людей у потрібності такого проекту в Україні, нас підтримують наші сім’ї. Ми вміємо писати і працювати з фінансами.
Ми хочемо, щоб усе вийшло, і докладаємо до цього зусилля. Бажання, робота і ваша підтримка - основні складові успіху.
Немає коментарів:
Дописати коментар