Коли ми встигли подорослішати?

Ти пам’ятаєш дитинство?

У бабусиному подвір’ї завжди було чим зайнятися. Коли тепло - можна пограти в індіанців. Уявні друзі Звіробій і Чингачгук, погоні за бандитами, просидіти з півгодини в засаді, щоб «підстрелити» з іграшкового лука курку.

Шукати скарби. У нас навіть карта спеціальна була. Один скарб - залізничний костиль і кілька дивних залізяк - ми знайшли просто біля стежки, що вела до двору. Правда, тоді пошуки скінчилися так собі: ввечері додому повертався дід і впав у викопану за цілий день яму. Зайшов у хату - і розказав мені все, що про мене, восьмирічного, думає.

Грати в піжмурки - а сховатися є де, адже поруч - невеличка лісосмуга. Лазити в ту лісосмугу за терпким тереном. Палити вогнище і пекти в ньому картоплю. Сидіти на горищі, звісивши ноги вниз, і роздивлятися в бінокль округу. Ганяти на велику. Валятися у високій траві.

Взимку - санчата, сніговики, сніжки. А коли сніг уже тане - пускати кораблики у величезному потоці води, що заливав яр поруч з двором. Деякі з них, напевно, допливали до річки. А може, якомусь і далі пощастило дістатися.

Восени, поки надворі ще тепло, повертатися зі школи додому. А там посеред двору на рядні цибуля переливається під сонцем жовто. І пахне... Тобі подобався коли-небудь запах цибулі? Не розрізаної навпіл на тісній кухні у зйомній квартирі, а щойно зібраній з городу, розкладеній просто неба..

У дощ - сидіти на ліжку біля вікна з книжкою. Грати в карти з бабою і дідом, коли за стінами - мороз, а в плиті потріскують дрова. Дивитися старенький чорно-білий телевізор. Спати? Можна я ще почитаю перед сном?

Ходити по воду до криниці... Що ти кажеш? Чому це я плачу? Та ні, просто знаєш... Знаєш, якось воно в тумані наче все. Наче в іншому житті було, і зі мною ніби - і не зі мною. А тепер повертаюся туди, а там - пустка. Старезна перекошена хата дивиться у двір брудними вікнами. Вже давним-давно немає купи дров, на яких у мене був як не штаб, то автомобіль. Горіх, з якого видно далеко-далеко, спиляли.

І тільки, як і раніше, тихо скриплять дерева у лісосмузі. Сонце сідає за обрій й освітлює останніми променями покинуте дворище. Тридцятирічні здавалися нам колись старими, а тепер - повернутися б хоч на пару днів у тридцять років...