Риболовля

Такої риболовлі, як у суботу, в мене ще не було.

Для початку, тільки-но вмостився на місточку, з’ясував, що волосінь на вудці спуталась. Закинув одного фідера, взявся за іншого - відпала ручка на котушці.

Ну ок, ручку примайстрував, волосінь почепив нову. Ловись, рибко, велика й маленька...

Тим часом на сусідній місток прийшов мужик зі спінінгом. І перше, що він упіймав, - мого фідера.

Розплутали, посміялися.

Позакидав я все заново, аж тут телеграм - пілік. У Добровеличківці відмовилися реєструвати на виборах «Європейську солідарність». Перекинув колезі, яка на чергуванні. Через хвилин двадцять уже від неї - пілік. «Ставимо так, як я написала, чи додати, може, щось?» «Та став уже, хай би цим партіям, я рибу ловлю!»

Ще двадцять хвилин: пілік. «Мені в офіс треба буде сьогодні, а ключа немає. Що робити?» Звідки я знаю, що робити? «Приходь на Інгул, дам свого ключа». «Та ні, я якось уже вирішу». Навіщо було в мене питати?

Поки я переписувався, на містку по сусідству з’явився новий мужик зі спінінгом. І перше, що він зробив... Правильно, повторив дії свого попередника.

Розплутали, посміялися. (Я вже - крізь зуби, бо трохи на той момент притомився від усіх цих негараздів.)

Телефонний дзвінок від колеги. «Там новинку виставили на сайті про "Європейську солідарність", то в першому реченні помилка є». Ну дуже актуальна для мене в той момент інформація. «Телефонуй авторці, хай виправить». «Ага».

Тільки ще раз закинув - знову телефон грає. Друг: «Ну що, клює?» Клювало б тебе... І буквально хвилин через п’ять зривається непоганих розмірів карась.

У перервах між цим усім - дзвінки від коханої. Не буду їх тут описувати, щоб вона не скоїла ввечері який-небудь акт домашнього насильства наді мною.

І що ви думаєте? Нуль упійманої риби, одна покльовка (і та безрезультатна), купа повідомлень у телеграмі, з десяток телефонних розмов і два мужики зі спінінгами, які замість щук ловили мого фідера.

Наступного разу піду без телефону. І нікому не скажу, куди саме пішов.