Гггг

Найкраще, що чув останнім часом (Макс говорить по телефону ще з одним чуваком): «...но вы же наверняка принесёте спиртные напитки, нами, к сожалению, абсолютно неприемлемы».

#23 (9)

А можна народитися сорокарічним? І скільки чекати знаків про зміну життя, якщо самому нічого не змінювати? 

Риторичні запитання.

#22 (8)

Нічого не змінюється. Як і раніше, чоловік має ходити на мамонтів, а жінка - хвалити його за принесену ввечері їжу.

Хреново, коли не хвалять. Хоча і це можна пережити.

#21 (7)

Останнім часом він любив уночі - перед сном - дивитися у вікно на порожню вулицю. Чекав, що хтось пройде? Прийде? Чиє обличчя він хотів побачити за склом?..

#20 (6)

Найкраще мірило успіху - гроші. На жаль чи на щастя, але саме так.

Причому бабло - не мета, а критерій оцінки. Якщо письменник пише щось, а люди не готові за це платити, то він погано пише. Якщо хтось створює музику, а люди не купують диски з нею - він, може, і невизнаний геній, але це не точно. Скоріше, композитор з нього так собі.

Хороші речі продаються. Погані - ні. І не треба оце «обігнав свій час», «люди тупі й не розуміють».

#20 (4)

Банально, але беззаперечно: займатися у житті треба тим, що пре. Не можна робити щось лише заради грошей. Бо якщо немає морального задоволення, кайфу, то і сенсу немає.

Принаймні я стараюся жити саме так.

#19 (3)

Журналістика і письменництво: багато грошей заробляють одиниці. Треба писати такі тексти, щоб інвестор думав над пропозицією: «Ого, це ж цілий Лисенко. Тут здешевити не вийде». А читач, заходячи щоразу на сайт, - «Ану, що там Лисенко сьогодні написав».

Це - єдиний шлях. Інших варіантів просто не існує у природі.

#18 (2)

Ми звикаємо жити на автопілоті. Встав, зварив кави, підняв Лєру, на роботу, з роботи, повечеряв, фільм, спати. Це зручно: не треба напружуватись і щось вигадувати, бо ось же вона, зона комфорту. Тепло, сухо, зарплати на поїсти/випити/покурити вистачає.

Щоб досягти більшого, ніж вмонтований у мозок автопілот, треба струснути організм. Змусити робити його щось, чого він не робив раніше. Придумати нові правила й неухильно їх виконувати.

Таким тригером для мене стала відмова від бухла. (Ну і ще кілька, напевно, будуть, але про них згодом.) Нелегко, хочеться час від часу потягнути сто грамів, розслабитися з друзями, випити пивка дорогою додому. Та і похер, що нелегко. Плюси все одно переважають. А найкрутіший - більше енергії, а в голові все частіше з’являються доволі цікаві ідеї.

Крім того, я свою бочку вже випив.

#17 (1)

Неможливо писати щось (я не про новини, звісно) - і не вкласти в текст частинку себе. Якусь думку, звичку, мрію, рису характеру. Це відбувається само собою. Я певен: автор навіть не замислюється, що якийсь із його героїв говорить його ж фразами чи слухає таку ж музику.

Тому, коли будете питати когось, чи не автобіографічна, бува, його книга, майте на увазі: будь-який твір - до певної міри автобіографічний. Іноді це краще видно (Стівен Кінг часто пише про вчителів і письменників), іноді - ні (навіть приклад не можу сходу придумати). Але частинка того, хто втілив у життя свою літературну ідею, живе у книзі завжди.

Час пішов!

Хто мене добре знає, той в курсі, що я люблю випити. Мені не соромно це говорити, бо нічого у своєму житті трагічного по п'яні не зробив. Нікого не вбив, не зґвалтував, нічого не вкрав. Роботі бухло теж не заважає, бо процес відбувається або після неї, або у вихідний. Коротше кажучи, міг би спокійно і далі так жити: працювати й розслаблятися з друзями під хорошу закусь.

Але я неспокійний чувак. Коли все стабільно, мені стає нудно. Тому час від часу придумую собі виклики і, як непопулярний нині книжковий герой, мужньо їх долаю.

От і зараз придумав. Два: хочу писати великі тексти і хочу купити будинок у Кропивницькому. А щоб було веселіше, наступна моя п'янка - у власному домі.

Все, сигнал Всесвіту послав. Поїхали.

Дистанційне навчання

Проводить сьогодні Лєра дистанційний урок по зуму. Просто дві фрази (імена вигадані).

- Марино! Харош їсти!

- Коля! Прибери кота від екрану!

Хтось із учнів жує перед монітором, а хтось жмакає кота...

Пам’ятаю англійську в гімназії. Одинадцятий клас, щось ми там читаємо. Черга до мене дійде не швидко, тому витягнув з сумки пиріжок з вишнями, відкусив, поклав кісточку на папірець... І так захопився цим процесом, що розчехлився, аж коли усвідомив: Людмила Анатоліївна мовчки і якось трохи здивовано дивилася на мене, а весь клас ржав.

А було б тоді дистанційне навчання, міг би і з борщем покрасуватися.

#16

Прочитав у Андрія Гардашнікова сьогодні: «Якщо не пробувати - точно не вийде. А якщо спробувати - є два варіанти».

Золоте правило.

#15

Зміни, які відбуваються зовні, впливають на внутрішній світ.

#14

Карантин і пандемія - це, з іншого боку, чудово. В екстремальних умовах люди показують свою справжню натуру. Таким чином відбувається природній відбір знайомих і, може, навіть друзів.

Пише от створіння одне: «Порохоботи, щоб ви всі здохли». Окей, ставимо в голові напроти прізвища галочку: «Дурепа, краще не мати спільних справ».

#13

Якби мені платили щоразу, коли хтось заявляє (у фейсбуці, просто говорить): «Це ви за бабло написали», хоча би по 20 доларів, я б уже будинок купив. Якщо не дуже великий обирати, то, може, і на острові якомусь теплому.

#12

У понеділок не можна нічого починати. Тому - з вівторка.

Така собі відмазка. 

#11

Є люди, які телефонують дуже вчасно. Це я не іронізую.

#10

"Не вистачає часу" - відмазка. "Не вистачає бажання" - чесно.

#9

Життя може зруйнуватися або й скінчитися за одну мить.

#8. Про час

«У мене не вистачає часу» нормально звучить сьогодні, зараз. Трохи гірше, - але вже «не вистачило часу» - завтра й післязавтра. А от коли хтось зробить те, про що мріяв ти, - «не вистачило часу» прозвучить як найхеровіша відмазка, яка тільки може бути.

Тому, якщо дуже сильно чогось хочеться, треба це робити.

Майже вся моя життєва філософія у кількох реченнях.