Зранку 22 вересня у Якимівці Новоукраїнського району людно. У селі – подія, на яку чекали 94 роки. Тут відкривають храм праведних богоотців Іоакима й Анни Православної Церкви України.
– Безумовно, ми присутні сьогодні на визначній події – обласного, навіть державного значення – на відкритті та освяченні храму, – говорить сільський голова Віктор Федченко. З церкви доноситься хоровий спів. – Його коштами місцевих меценатів будували три роки. Людей, незважаючи на пандемію, зібралося чимало. Відтепер щороку 22 вересня ми будемо відзначати Храм, День села. Думаю, сюди приїжджатимуть і з інших сіл. І так вистачає всіляких негараздів, тож давайте об’єднуватися довкола святих речей.
– А коли раніше був День села?
– 22 вересня і був. Але так сталося, що ми довгий час не відзначали.
Церква у Якимівці була до 1926-го, поки її не зруйнували більшовики. І ще до вчора місцеві жителі їздили хрестити дітей, просто взяти участь у богослужіннях у сусідні Смоліне чи Надлак. Тепер – новий відлік в історії.
– Приблизно три роки тому кілька місцевих господарників стали меценатами – вирішили побудувати цю церкву, – розповідає представниця агрофірми «Нововознесенська» Любов Оровцова. – Три роки тривала робота, запрошувалися спеціалісти – будівельники, художники, майстри ландшафтного дизайну. Хочеться, щоб цей храм приносив людям задоволення. В силу різних ситуацій ми все одно звертаємось до Бога. Тому запрошуємо до храму всіх, усю громаду, і віруючих, і невіруючих.
Рішення виношувалось протягом років п’яти, мабуть. Вклалася душа сюди, всі старалися на славу. І це ще не все. Висадяться ще дерева, не закінчені дві каплички у селі – ми про них не забули. Будемо жити – будемо допомагати.
– У скільки обійшлося будівництво?
– Це комерційна таємниця взагалі-то. Недешево, в районі десяти мільйонів гривень. Скільки ще вкладеться – побачимо.
Ще один меценат, Василь Шваюк, пояснює, чому саме Православна Церква України, а не традиційний ще донедавна Московський патріархат:
– Був тут у нас великий чоловік, він сам у Броварах живе, Мандзюк Віталій Дмитрович. Так він ще десять років тому нас агітував: вам потрібно відродити храм у селі. Тоді не було можливості. А три роки тому батюшка з сусіднього села запропонував повернути храм у село. Напевно, то були потрібний момент і потрібне місце – ми погодились. Так як слова у нас ніколи не розходяться з діями, через два місяці почали будувати церкву. У жовтні вже був фундамент. Торік вигнали стіни, поставили куполи і почали розписувати стіни.
– Ви сам – віруюча людина?
– Ну… Ви знаєте, це питання філософське. Я віруючий, але не фанат. До церкви щодня не ходжу, але точно знаю, що нами керує сила згори. І ще знаю, що, якщо я сьогодні піду проти людей, ображатиму їх, мені воздасться. Я за ці три роки, поки будували церкву, чув різні думки. Навіщо, мовляв, закопувати такі гроші в землю, якщо ви могли би допомогти комусь з лікуванням, армії допомогти… Але ми і лікувати допомагаємо, і армії.
– Для вас має значення, що цей храм – Православної Церкви України, а не Московського патріархату?
– Дуже велике значення має, дуже велике. Я – найзапекліший бандерівець у центральній Україні. До мене звертався Московський патріархат ще на початку будівництва: ви неправильно обрали церкву, не на тому шляху ви. Ми порозумілися й пішли далі кожен своїм шляхом. Я – українець, я люблю Україну. Як би важко не було українцям, я точно знаю: Україна виповзе з цієї ями і ми будемо жити достойно.
Ми побудували храм для села, для людей. Але перед цим з нас сімдесят років випалювали церкву, віру. Тому буде складно священику зробити так, щоб люди туди пішли.
Ділиться своїми враженнями з CBN і єпископ Кропивницький та Голованівський Марк:
– Сьогодні ми освятили храм, збудований коштами місцевих меценатів. Переконаний, що для народу нині дуже важливо, щоб відбувалися якісь знакові події, життєстверджуючі. Щоб ми показували, що у нас є бажання жити, перемагати, досягати. Щоб війна на сході й коронавірус не зламали нас, щоб ми не опустили руки і не впали у відчай. З іншого боку, це наш вияв подяки Богу, наше прохання про заступництво і місце для його прославлення.
На вході до церкви – табличка з іменами меценатів, які пожертвували на будівництво. Храм звели за гроші керівників місцевих сільсгосппідприємств Олега Бубона, Володимира Ковальова, Валентини Лінчевської, Михайла Малюцького, Леоніда Михайлюка, Любові Оровцової, Юрія Федченка, Василя і Володимира Шваюків та Віталія Шестопала. По завершенні першої літургії владика Марк вручає їм церковні нагороди.
– Сюди я ходитиму, мій син і мої онуки, а потім – діти й онуки онуків, – каже нам на прощання місцевий житель. І, побачивши камеру, сахається. – Ой, не знімайте мене. Напишіть просто, що тепер у Якимівці є церква!
Фото Володимира Шваюка
Оригінал публікації на CBN
Немає коментарів:
Дописати коментар