Спочатку було все добре. Марина вийшла заміж у тридцять з хвостиком. Її обранець Олексій був чудовим чоловіком і прекрасним батьком для Марининого десятирічного сина. (Рідний батько зник, ще коли жінка була вагітною.) Вже через пару місяців Миколка називав Олексія татом. Вони грали у футбол за будинком - вітчим учив малого стояти на воротах, бо колись був голкіпером. Ходили всією сім’єю в кіно. Виїжджали на природу: Олексій і Коля сиділи разом з вудками, поки Марина накривала на стіл.
Ідилія.
Олексій влаштувався на роботу токарем. Мав золоті руки, міг зробити з металу практично що завгодно. Це були дев’яності, головна «валюта» у той буремний час - півлітра. «Льоха, можеш мені виточити деталь?» «Так, звісно». І замовник приходить розраховуватись з незмінною пляшкою.
Олексій випивав і до цього, але небагато. На роботі почав закладати за комір майже щодня. Приходив додому - і все йому було не так. Коля не один раз бачив, як батьки сварилися.
Минав час. Якось увечері Олексій під час сварки штовхнув Марину. Та вдарилася об газову плиту на кухні. На руці з’явився перший синець.
Гематом усе більшало. Вітчим намагався не бити дружину при синові, але не завжди міг стриматися. Коля плакав і ставав на захист мами - тоді глава сім’ї відступав. А одного разу не відступив - і вдарив пасинка. Потім - понеслося...
У це складно повірити, однак Марина терпіла сім (!) років. А коли Колі виповнилося сімнадцять, наступного дня після святкування, коли Олексій ще спав, юнак узяв здоровенного тесака і зарізав вітчима.
Історія - не вигадана, вона сталася з людьми, яких я знаю особисто. Лише імена змінені. Марина нині живе сама, її син відбув строк і вже вийшов із в’язниці. На могилу Олексія вони не ходять, її доглядають родичі покійного.
Цього всього - смерті, тюрми, виплаканих очей матері - можна було би уникнути, якби Марина вчасно розлучилася з Олексієм. Проте хто може влізти в чужу душу? Хто знає точно, чому жінка терпіла знущання?
Домашнє насильство - не та тема, про яку люди готові розповідати. Жертвам соромно, страшно, вони не полишають надії все ж таки налагодити стосунки з кривдником.
Але. Є одне вагоме «але». Говорити про проблему треба. Інакше - мовчанкою - її не вирішити.
Якщо хтось готовий розповісти свою історію на умовах анонімності - напишіть мені в особисті повідомлення. Чим частіше це звучатиме на широкий загал, тим більше шансів у людей, які з стикаються з насильством у родині, жити нормальним життям. Іноді - хоча б просто жити...
Немає коментарів:
Дописати коментар