Викладачка Кропивницького будівельного коледжу (хімія та біологія) Яна Гризоглазова візуально більше схожа на студентку. Правда, якщо студентам іноді ніколи навіть до пари підготуватися, вона регулярно знаходить час і сили на викладання, двох доньок і волонтерство.
CBN вдалося впіймати Яну, коли та після уроків планувала перебратися з Полтавської на Волкова у волонтерських справах. За десять хвилин не можна, звісно, «розкрити» співрозмовника. Але й десяти хвилин вистачило, щоб ще раз переконатися: з такими людьми ми не можемо не перемогти.
 |
— Займаюся волонтерством з 2014 року. Сімʼя ставиться з розумінням. Старша донька, якій уже чотирнадцять, доглядає за меншою, дворічною, сестричкою, поки мама вирішує якісь чергові питання по допомозі ЗСУ. Тато наш військовий, на війні зараз.
— А як усе почалося, памʼятаєте?
— Чесно? Ні. Просто знайомі — ну, я в чотирнадцятому була трохи молодша, — покликали на склад пакувати, не вистачало там рук. Я допомагала, допомагала, а потім, ближче до зими, ми почали вже більш конкретну допомогу надавати, в основному нашим хлопцям, з Кропивницького.
Нині найбільше допомоги від нас отримує третій полк спецпризначення. Також — очаківські моряки, вони чомусь виявилися взагалі відрізаними від волонтерської двіжухи. Допомога йде через когось, у кому ми впевнені, працюємо лише з перевіреними людьми.
Загалом нас четверо. Причому раніше, до чотирнадцятого року, ми одне одного не знали. Це не стало початком якоїсь нової великої дружби, але, що стосується робочих питань, — у нас повне взаєморозуміння.
— Є якась історія, що надзвичайно запала в душу?
— Всі історії западають, зачіпають за живе. Найбільше — коли хлопці присилають з передової звіти. Часто голосові відгуки записують. Ми от крайній раз шапки відправляли, зараз ввімкну вам. (Вмикає голосове повідомлення у телефоні: «...настрій був не дуже сьогодні, але ваша передача його підняла. Пацики порозгрібали ті шапки. Навіть якщо не налазили на голови — брали і говорили: "Вона ж має розтягнутися!"».) Отакі відгуки — найцінніше.
Продукти теж відправляємо. От, наприклад, очаківські моряки, про яких я говорила щойно, — у них з харчами було не дуже. Ми їм влітку партію шоколадних батончиків відправили, а вони нам у відповідь — відро креветок.
— Ви щодня пропускаєте через себе купу інформації, часто негативної: тим одягу не вистачає, тим — продуктів, комусь ще щось треба. Що допомагає справлятися з цим усім?
— Родина передовсім. А ще — відчуття причетності до хорошої, правильної і потрібної справи. Відгуки, коли у відповідь на нашу посилку ми чуємо: «Клас, це було саме те, що треба. Дякуємо!» Або коли кладемо у посилку якісь дрібнички, які нам не замовляли... Зворотній звʼязок — ось що надихає.
Надій, як з самого початку, що це все швидко скінчиться, вже немає. Просто хочеться щоб людям, які нас захищають, було комфортно.
— Є якісь плани на день перемоги?
— Чоловіка зустріти.
— І все?
— Що ще — навіть не знаю. Не думала про це.
— Як збираєте гроші? Маєте якесь коло людей, які донатять вам постійно?
— Є таке коло. Мої колеги по коледжу, наприклад, — вони мене знають, довіряють мені, знають, куди я витрачаю гроші, тим паче, що всі чеки і звіти я викладаю в інстаграмі. Там же, в інстаграмі, я виставляю списки того, що нам потрібно. Деякі люди кидають гроші на картку, з-за кордону навіть, хтось допомагає конкретно по списку.
— Був якийсь донат, щоб аж сказати: «Оце так суму кинули!»?
— Буквально кілька днів тому абсолютно незнайомий мені чоловік, у фейсбуці написано, що він живе в Ізраїлі, скинув нам пʼять тисяч гривень. Я написала: «Дякую», він відповів: «Заради перемоги». Хто він, як на мене вийшов, — не знаю.
Сторінка Яни Гризоглазової в Instagram: https://www.instagram.com/yasya_griz
ПриватБанк: 5168 7456 0572 9414
МоноБанк: https://send.monobank.ua/jar/34eEKm3RHE
Немає коментарів:
Дописати коментар