Голова Бобринецької ОТГ Леонід Кравченко: «Децентралізація потрібна. Але зробили її не через те місце»

В Україні провели адміністративно-територіальну реформу, зменшивши кількість районів та надавши більше повноважень територіальним громадам. CBN поговорило з головою Бобринецької міської ОТГ Леонідом Кравченком – адже хто знає краще про ситуацію на місцях, ніж керівники громад?
– Вислів про те, що ми будемо закривати бібліотеки чи ще щось, трохи неправильний. Мова серед людей іде про будинок культури, у якому знаходяться ще й музей і дитяча бібліотека. Бобринецька ОТГ створена в області одна з перших. Відповідно, ми створили ті установи, що вже діють у нас. На останній сесії була створена установа, у якій ми центр дозвілля молоді хочемо об’єднати з будинком культури. Мати на одній площі дві установи, двох директорів, двох бухгалтерів – недоцільно.

Чому виникла проблема? Ми запросили працівників будинку культури і попередили, що десь до вересня ми не зможемо їх працевлаштувати, бо приміщення БК закрите рішенням суду через порушення пожежної безпеки ще сьомого вересня 2020 року. Тому говорити про те, що міська рада не хоче брати розміщені в будинку культури установи на баланс, – не зовсім правильно.

Ми вже взяли на баланс Бобринецьку районну лікарню і чотири загальноосвітні школи, плануємо школу мистецтв, будинок культури, музей та бібліотеку. По школі мистецтв – така ж проблема, є порушення пожежної безпеки, і, цілком можливо, у лютому буде рішення суду про заборону використання будівлі. Брати на себе відповідальність, щоб закриті судами установи працювали, я не маю права. Однак ми пообіцяли людям, що з лютого вони будуть сто відсотків працевлаштовані, а за січень спробуємо вирішити, щоб установу не закривали.

Судова справа – ті ж пожежні заходи – також відкрита по лікарні.

Чому до вересня, поясню. У лютому – березні ми направимо на школу мистецтв, де навчаються діти, кошти, щоб приміщення не закривали. Та ж ситуація по лікарні. Потім уже дійдемо і до будинку культури – ось звідси строк до вересня, бо все зразу встигнути неможливо.

Про те, що дані установи під судом, нам ніхто не повідомляв. І коли вже було прийнято рішення сесії про взяття у власність цих приміщень, нам надійшов лист від пожежників.

Кропивницька РДА, зрозуміло, наполягає на тому, щоб ми прийняли всі установи. Ми знайшли компроміс: беремо установи, якщо під них нам передають фінансування. Це ж не просто печатка і рахунок, кожна установа – це передусім люди. Школа мистецтв, музей, бібліотека і будинок культури – майже п’ятдесят чоловік. А коли вже візьмемо – будемо мати фінансові зобов’язання перед людьми. Крім пожежних заходів, а це майже мільйон, про стан приміщень я вже мовчу, треба ще два мільйони чотириста тисяч гривень, щоб закрити фінансові зобов’язання – зарплати, енергоносії тощо.

Зараз людей попереджають про звільнення, але є певна процедура. Це мінімум два місяці – заробітна плата, відпускні, декретні комусь, може, послуги за енергоносії.

– І хто викладе ці два мільйони чотириста?

– Не ми. Ми домовилися в районній раді й адміністрації, що пишемо листа з розрахунками, які надала, до речі, адміністрація, і що будуть виділені кошти. А якщо цих грошей нам не дадуть, установи залишаться, як і були, а ми заберемо людей – крім пенсіонерів, на жаль, було дуже непросто їм це говорити.

Ще нам передають спортивну школу. І на стадіоні є вже директор, тому два керівники не треба. Ми їх – стадіон і школу – об’єднуємо.

– Мільйон плюс два чотириста… До речі, в нинішньому році у вашій громаді буде більше грошей, ніж торік?

– Наша ОТГ – приклад того, як не треба проводити децентралізацію. Попередньо були дві ОТГ. Потім, згідно з методикою мінрегіонбуду, мало стати три. В останній момент за поданням, наскільки я розумію, попереднього керівництва облдержадміністрації все-таки дві виникли. По карті наша ОТГ оточена з усіх боків Кетрисанівською сільською територіальною громадою. Сьогодні у нас є проблеми з надходженнями. Методика формування громад передбачала наближення послуг до населення. Ну і збільшення надходжень коштів, але земель у нас мало.

Будинок культури. Він був районний, а інфраструктура лишилася нам. Центральна районна лікарня сьогодні – вже міська. Її працівники обслуговують і населення тієї ж Кетрисанівської ОТГ. Пожежники, райвідділ внутрішніх справ… Як би не хотіла Кетрисанівка, але я дуже сумніваюся, що на її території побудують ще одну лікарню чи створять ще одну пожежну команду. Крім будівель, є ще величезна проблема з кадрами. Сьогодні у нас у місті не вистачає лікарів. Якщо тут не буде належних умов, у тому числі проживання, комунальних послуг, тротуарів, доріг, освітлення, то жоден лікар не захоче їхати працювати сюди. Якщо ми не будемо про це думати, то втратимо статус центру території. Як свого часу Витязівка була райцентром – подивіться, що там зараз робиться, лікарні, наприклад, там уже немає. Якщо Кетрисанівка і Бобринець не зрозуміють, що колишній райцентр лишається центром території, то послуги лікарів будемо всі отримувати у Кропивницькому чи деінде.

– Треба домовлятися з Кетрисанівкою про співфінансування.

– Домовленість з Кетрисанівською ОТГ щодо фінансування лікарні була усна – п’ятдесят на п’ятдесят. Але сьогодні ми вже витрачаємо кошти, там необхідно провести ремонтні роботи. І не чекаємо, допоможе нам Кетрисанівка чи ні. Все співфінансування на рівні розмов.

Що цікаво, до речі. Лікарню як установу ми взяли, а приміщення нам не передали. Чекаємо, що це своїм рішенням зробить Кропивницька райрада, бо Бобринецька свого часу не передала. По школах – така сама ситуація. 30 грудня приносять нам лист з районної державної адміністрації про передачу шкіл – з власності у власність. Будьте уважні зараз: у листі написано про передачу з власності у власність, а в акті – з балансу на баланс. Реєстраційна ж служба реєструє лише згідно з актом. Якби ми це підписали, вийшло би, що район з балансу зняв, тепер ми маємо фінансувати, проте у нашу власність школи не переходять, а лишаються в районі, тепер уже Кропивницькому. Я попросив заступника голови РДА, який приносив листа, переписати документ. Заступник той як пішов 30 грудня, так зараз випірнув у Кетрисанівській ОТГ.

Між іншим, коли лише створювалися ОТГ – а ми з Малою Вискою одні з перших в області, – була можливість отримати державну допомогу. Загалом десь сто п’ятдесят мільйонів. Усе, ми їх безповоротно втратили, адже вимога була така: кошти виділятимуться, лише якщо це буде власність територіальної громади. Район робив усе, щоб не віддавати школи і лікарню в нашу власність.

Ще от вам цікавого розповім. Знаєте, в чиєму приміщенні ми сидимо?

– Бобринецької громади.

– Кетрисанівської ОТГ.

– Як це?

– Отак. Проводиться сесія районної ради – остання. І приймається рішення – переписати дане приміщення спільної власності на Кетрисанівську сільську раду. Бобринецька міська рада погодження не дає, бо це, повторю, спільна власність. Але рішення все одно приймають, робиться акт прийому-передачі, реєстратор на підставі цього акту реєструє.

Я пропонував – знову ж таки – п’ятдесят на п’ятдесят по всіх приміщеннях. «Та ні, це наше. Ми заповнимо, скільки нам треба, а решту віддамо вам», і ми змушені орендувати приміщення у третіх осіб.

Між іншим, приміщення ради, в якому ми зараз говоримо, – власність жителів громади. І вони цілком мене можуть спитати: «А що ви, Леоніде Григоровичу, зробили, щоб повернути його нам?» Будемо судитися, напевно. А нам працювати треба, а не по судах ходити. Абсурд!

Тут ЦНАП Кетрисанівский хочуть розташувати, тут, от у мене над кабінетом просто, кабінет голови Кетрисанівської ОТГ, тут територіальний центр обслуговування населення. Децентралізація по-бобринецьки: поїхати за послугою до Кетрисанівської ОТГ у Бобринець. В одній адміністрації – дві адміністрації.

А з бюджетом у нас проблема, бо той же мінрегіонбуд вважав, що буде три громади: Витязівська, Кетрисанівська і Бобринецька.

– Є якісь глобальні плани на 2021 рік?

– Нам додалися приміщення з проблемами, то найглобальніше – зберегти те, що нам передають, відновити нормальну роботу.

– Ви раніше говорили, що хочете очистити Сугоклею.

– У нас є недобудований об’єкт очисних споруд, який через програму DOBRE частково фінансували американці, от його треба доводити до завершення. Сугоклея – це те, що треба робити найперше, бо скоро не буде води, щоб качати звідти. На Миколаївщині зупиняються водоканали, бо немає води. Через п’ять – десять років ця проблема дістанеться до нас. Сугоклея ж конкретно замулена. Я ще у 2008 році наймав водолазів з Кіровограда, вони проводили обстеження. Тобто дванадцять років тому вже жахливий стан по замуленню був. Ми зараз по тисячі кубів за добу вибираємо, а влітку буде півтори-дві. І, на жаль, насувається посуха на наш регіон. Коротше проблема є. Я налаштований аж на наступний рік. Земснаряд уже є, але треба завершити з цим об’єктом.

По стадіону ще кілька слів. Там же покриття – майже асфальт. Я переговорив з футболістами, вони стверджують, що рік на ньому грати не можна, поливати й поливати траву. Це теж гроші.

При мені у 2002 році почали освітлення міста, тоді жодного ліхтаря в Бобринці не було. Перед попередніми виборами ми встановили до восьми сотень ліхтарів. Цю справу теж треба завершувати, бо й досі не освітлюються парки, один і другий, немає стовідсоткового освітлення вулиць міста. Паралельно ми хочемо там, де ліхтарів найбільше, перевести їх на енергозберігаючі технології. Глобально це чи ні?

Ще у планах – будівництво тротуарів з віддалених мікрорайонів.

Про робочі місця просто мовчу. Це жах. Коли в мене приймальний день, то вісімдесят відсотків звернень стосуються роботи. Будь-якої, приходить людина з вищою освітою і проситься хоча б листя прибирати.

Питання податків. Податкова у нас знищена, ліквідована, все одно, як це назвати, не працює в тому форматі, як раніше. Я думаю так: раз ви вже стільки всього нам віддали, дайте ще й повноваження проводити перевірки і робити нарахування відповідного до того, що і як використовується. Дайте нам вудку – риби ми самі наловимо. Ті, хто оформив власність, «засвітилися» в комп’ютері – платять. Решта оформлювати не спішить. Попередник мій при цьому підняв цей податок у десять разів. Удвічі – це вже багато, а це в десять бабахнули! Люди в шоці, але все, рішення прийняте податкова ним керується. Згідно з законом, скасувати це ми можемо аж наступного року. Відтак люди масово йдуть на те, щоб переоформити приміщення, зняти його з балансу, сховати якось. То, може, краще підняти податок не в десять разів, а у півтора, але щоб платили всі?

– Тобто податки до вас ідуть, але контролювати цей процес ви не можете?

– Ми просто чекаємо, скільки грошей надійде. Це все, що наразі можемо робити в цьому сенсі. А люди ж як – той не платить, і я не буду. Виходить, проблем у нас додається, а фінансування зменшується. Ще й ковід цей… Просто знищення малого бізнесу.

– Як ви загалом оцінюєте адміністративно-територіальну реформу? Одним словом: це добре чи погано?

– Одним словом не вийде. Вона потрібна. Сьогодні надходження порівняно з минулими роками, звісно, зросли. Це позитив. Коли на місцях більше можливостей вирішувати місцеві проблеми – це позитив. Тому загалом я оцінюю реформу добре. Правда, не через те місце її зробили… Люди постворювали ОТГ, тепер деякі з них розривають. Хто вам заважав створити свої? Чому, до речі, гальмували процес передачі шкіл і лікарень? Бо народ побачив би результат: усе ремонтується, працює і так далі. Низьке і примітивне мислення.

Тому реформа назріла, вона потрібна. Але не так же! Сімнадцять територій Кетрисанівської громади з двадцяти чотирьох мали б їхати до Кетрисанівки через Бобринець! А в Кетрисанівці їм: та ви не переживайте, все буде у Бобринці. Вся методика формування громад порушена. Навіщо в одному Бобринці сидять адміністрації двох ОТГ? Люди й питають: «Навіщо така реформа? Щоб ви просто два штати створили?» Хоча, за великим рахунком, це право жителів Кетрисанівської ОТГ вирішувати цю проблему.

– Я майже у всіх посадовців запитую: навіщо вам це все? Чи не простіше бізнесом займатися?

– Для початку я у 2002 році побачив, що в місті робиться не так, як можна було б. І захотів це змінити. Скажу без зайвої скромності: що ми зробили за час, коли я керую Бобринцем, можна перелічувати кілька діб поспіль, як вигравали гранти, тягли газ з нардепом Олександром Біловолом, ремонтували будинок культури з нардепом Станіславом Березкіним (вічна йому пам’ять), платили зарплати і повертали борги, «відкати», які могли би отримати самі, пускали на оплату якихось робіт… Я занадто багато витратив часу, нервів і сил, щоб усе покинути і дивитися, як місто розвалюється. Як місто втрачає свій статус.