Про книги

На знімку: Леонід Багацький, Олег Бондар і я з книгою Олега. Перша моя книга, підписана автором.

Я довго не вимовляв тоді звук «р». Вперше «рикнув» у слові «Аврора». Трохи пам’ятаю той момент.

Ми сиділи з покійною бабусею на ліжку біля вікна. Не впевнений у порі року, але наче надворі було не дуже тепло. Один за одним повз наш будиночок проїжджали потяги (тоді вони частіше ходили, ніж тепер), через залізничний переїзд гуркотіли вантажівки. Ми читали книжку про революцію і взяття Зимового палацу.

- Як корабель називається? - без особливої надії в голосі спитала мене бабуся.

- «Аврора»! - відповів я.

Бабуся аж поперхнулася:

- Як, як?

- «Авррррорррра»!

З тих я вимовляв «р» де треба і не треба. Знайомий наш, наприклад, довго був «дядьком Павром».

Приблизно ж тоді я почав читати запоєм. Тісна кімнатка, я - на ліжку чи в куточку на маленькому стільчику. В руках - книжка. Відірвати від неї було складно, я відбивався, як міг. Фенімор Купер, два романи про капітана Блада, Майн Рід... Дитинство пройшло під знаком пригодницької літератури, а моїми уявними друзями були то індіанці, то пірати. Та і сам я був як не вождем племені (ви коли-небудь полювали з іграшковим луком на курей?), то капітаном судна під чорним стягом з черепом і схрещеними кістками.

Потім прийшла пора детективів. Я перечитав усього Чейза, що був у районній бібліотеці, Чендлер, Стаут та інші завжди лежали десь під рукою. Коли вчив уроки, часто під розгорнутим для маминих очей зошитом ховалася чергова історія про криваве вбивство.

Років у двадцять відкрив для себе Стругацьких. Спочатку друг дуже довго розхвалював мені «Пікнік на узбіччі». Я не хотів читати (перехвалив), але випадково взяв цю книгу в іншого друга. Сів, відкрив - і встав, коли прочитав останнє речення.

Приблизно у тому ж віці (може, трохи раніше) познайомився зі Стівеном Кінгом. Не зміг лише подужати «Темну вежу» - не «зайшла». Решта - як і все, що подобається, - запоєм.

Регулярно - щодня - читаю і зараз. Повертаюся до старих і перевірених авторів, пробую щось нове. Немає вже такої ейфорії, як у дитинстві. Однак і не силую себе, бо «модно», «маст рід» і так далі.

З останнього, що «зайшло», - «Втрачений шанс» кропивницького письменника Олега Бондаря. Але про цю книгу - через пару днів.